Напередодні свята Перемоги учні ДПТНЗ «Рівненський центр ПТО сервісу та дизайну» разом з директором Семенюком Ярославом Костянтиновичем привітали ветерана Великої Вітчизняної війни Олексія Зиновійовича Павлюка-Тарасюка за місцем проживання в с. Шпанів Рівненського району. Олексій Зиновійович в попередні роки часто приходив на зустрічі з учнями центру, де його радо вітали діти й працівники. Але, так як в даний час хвороба прикувала його до ліжка, то представники колективу вирішили до Дня Перемоги відвідати ветерана і привітати зі святом. До зустрічі з Олексієм Зиновійовичем учні підготували для нього пам’ятні сувеніри (вишитий рушник та настільну екібану «Квіти»), а наші солістки, Маціюк Марія та Федорчук Мар’яна виконали пісні «Кленова балада» про січового стрільця, якого матір випроводжає на війну, «Десь під Луцьком» про очікування матір’ю сина з війни. Ветеран розчулився, розчулився й директор, адже його батько, Семенюк Костянтин Потапович, теж навесні 1944 року був призваний в ряди на той час радянської армії, а загинув під час визволення Прибалтики.
    Роки війни Олексій Зиновійович згадує зі сльозами на очах. Адже його мобілізували на фронт в неповних 17 років. «Нас призвали навесні 1944 року. Збірний пункт був у казармах біля нинішнього Покровського собору, що в м. Рівне. Вночі нас посадили до товарних вагонів і завезли на пункт підготовки молодих бійців, що знаходився у Башкирській АССР». У Башкирській АССР загін новобранців пройшов програму підготовки молодого бійця тривалістю в один місяць. Після цього Олексій Зиновійович брав участь при звільненні Білорусії, Прибалтики, Польщі й Німеччини. закінчив свій бойовий шлях під Берліном.
    Влітку 1945 року їх артилерійську бригаду перекинули на Далекий Схід, де Олексію Зиновійовичу довелося воювати з японськими самураями. Тримати оборону було надзвичайно важко через гористу місцевість, тому для укриття гармат потрібно було видовбувати в каменях спеціальні воронки. «Після потужної артилерійської підготовки наші війська прорвали оборону противника та отримали можливість для контрнаступу. Ми закріпилися за заданою воєнним командуванням висотою. Там я й отримав важке поранення в голову».
    Хоча війна у вересні 1945 року практично завершилася, Олексію Зиновійовичу довелося служити ще довгих два роки, тому що в результаті величезних втрат після війни не було ким поповнити військові з’єднання. 
   Важко була здобута нами перемога у цій війні. Але великі прорахунки на її початку: відсутність кваліфікованого вищого командного складу, належного озброєння призвели до важкої затяжної війни з величезними втратами. 
   Олексія Зиновійовича було нагороджено орденом «За мужність», «Орденом Вітчизняної війни», а також отримав 18 почесних нагород. Проте ніякі нагороди чи слова вдячності ніколи не повернуть вдовам, матерям, рідним і дітям загиблих бійців, юність і молодість яких промайнула під кривавим девізом, сліз, втрат і безмежного болю.

Т. Шевченко, 
вихователь ДПТНЗ «Рівненський 
центр ПТО сервісу та дизайну»