Дякуючи історії та народній наполегливості, нарешті настали для України такі часи, коли ми можемо учити та виховувати на прикладах кращих наших письменників, котрих зла недоля гнала на чужину, щоб зберегти там дух України, який так знадобився тим, хто мріяв про волю України.
Улас Самчук мав селянське коріння з твердими традиціями українства. Усвідомлення недолі народу не давало спокою й покликало до письменства, щоб випромінювати волелюбність, право свого народу бути господарем на рідній землі. Саме цим художнє слово письменника викликало у читців симпатії й довіру, а у недругів – злість, зневагу до нього, бажання назавжди відмежувати його самого і його твори від українського народу.
Якось Улас Самчук писав: «Шлях для України не короткий, не прямий і не легкий … Він простує також через наші душі, через наші серця, наші нерви, наш розум. Розбудова нас самих, нашого духовного єства і нашого характеру – це розбудова України».
Відколи Улас Самчук повернувся в Україну, він став для нас не лише програмовим письменником, але й справжнім прикладом патріотичного виховання нашого юнацтва. Адже цей найбільший літописець Волині - наш земляк.
Отож, наші педагоги та учні були присутні на урочистостях, присвячених 105 річниці з дня народження Уласа Самчука, що відбулися 19 лютого 2010 р. у музеї письменника, який знаходиться на території Рівненського будинку вчених.
На цих урочистостях директор, Ярослав Семенюк, поділився спогадами про зустрічі свого батька, вихованця української гімназії в Рівному, з Уласом Самчуком.
Учні дуже раділи, що могли тоді ж чисельною делегацією відвідати музей великого сина України Уласа Самчука. Він став центром виховання нашого славного минулого для української молоді й знаходить молодь для праці задля добра свого народу. А як надихала краса дерманського краю!
Протягом років учні переглядали хвилюючу виставу нашого драмтеатру «Сльози Божої матері» за романом Уласа Самчука «Марія» про голодомор 1932 – 1933 р.р.
Отож, упродовж багатьох років ми вивчаємо творчість, вшановуємо пам’ять славного земляка.
Цього року учні взяли участь в урочистостях у музеї Уласа Самчука, поклали квіти до пам’ятника.
Цікавою була зустріч із сотнями вихованців в актовій залі з головою обласної організації Спілки письменників України Лідією Рибенко, онукою Василя Бухала – дерманського сусіда і однокласника Уласа Самчука.
Лідія Рибенко розповідала про зв’язок творчості Уласа Самчука з рідним краєм, і молодь, затамувавши подих, дослухалася до тих розповідей. Вірилося, що ім’я Уласа Самчука та любов до рідної землі вони візьмуть у життєві дороги.
Організовано читацьку конференцію за творчістю земляка, конкурс стінгазет.
Отож, Улас Самчук і нині працює для добра свого народу, для науки любові до України серед молодого покоління: «Люблю цих моїх земляків, що йдуть у широкий світ, і рідко, що доля зв’язала мене з ними… Що ми боліємо, що ми тішимось, що ми боремось… Хочу бути свідком їх буття, щоб їх стони не затерлися на цій землі, щоб їх дух не розвіявся в часі і просторі. О, як хотілося б знайти в собі силу і сказати про це більше! Біблію дати! Книгу ісходу! Слово б пророче і міць віри та надії! І знайти таємницю рушійних сил, що керують долею країни, з якої походимо!».
|
