Рівненський професійний ліцей сфери побуту (в минулому – професійне училище №5) було створене для підготовки робітничих кадрів текстильному гіганту Полісся Рівненському льонокомбінату.
    Аби не розгубити з плином часу нашу історію, відомості про події та людей у 1994 р. заснували наш музей. Нині його експонати розміщенні у двох кімнатах
    Перша кімната – „Традиції та побут населення Полісся”.
    Кожен, хто переступить поріг музею, знайомиться з експонатами, які дають можливість простежити розвиток льонарства, виготовлення тканин та знаряддя праці наших предків. Піч, глечики, праски, постоли, ослін, прялки, гребені, гребінки, шпулька, берда, човники, чесалки, веретена, коловертка, навіть ручний верстат, на якому хоч зараз можна ткати полотно, корито, скриня, рогачі, сорочки лляні, полотняне простирадло, лляні: штани, фартух, рушники, костюм, сукні, серветки, полотно домоткане, хустина. Зваблює наше око плетена ваза, віночок з льону, плетений кошик в якому знаходяться клубки з ниток, на стіні бачимо старовинну ікону, поряд – стенди, на яких показано обробку рослинного волокна для виготовлення одягу. та вітрина із зразками тканини, які виробляє льонокомбінат.
    Прялка повністю дерев’яна, а веретена для неї також точені із дерева. Щоб виготовити тканину потрібні були не тільки прялка, веретено, але і ткацький верстат. Походження слова „ткач” дуже давнє, бо виготовлення тканини було потрібне ще на зорі людства. Наші відвідувачі можуть бачити розвиток цього ремесла, як ткач працював стоячи біля верстата, як рухався човник, що прокладав уточину. Цей човник винайшли лише 1733 р. і рухав його сам ткач, що потребувало не тільки напруженої уваги, але й значних фізичних сил.
    Мистецтво ткацтва має багатовікову історію. Ткацька справа особливо набула поширення в період трипільської культури. Протягом століть в Україні тканини вироблялися у домашніх умовах а згодом і на підприємствах. На ткацькому верстаті шляхом переплетення ниток основи і уточини отримували тканину.
    Біля предметів давнього ткацтва бачимо й знімки, на яких зафіксовані столітньої давності картини побуту – сушіння льону, його ручна обробка, прядіння. Вглядаємося в обличчя людей, розглядаємо вигляд житла.
    Особливою прикрасою є давні вироби – жіночі лляні плаття, сорочки, рушники. Цю традицію продовжують наші вихованці нині – їхні сучасні вишиванки займають вже окремий куточок вишивки.
    Домоткані рушники, полотняні вишиті сорочки, сукні з українським орнаментом, не тільки є окрасою музею, а й дозволяють глибше пізнати національну культуру і побут нашого Полісся.
    Прислів’я про льон свідчать перш за все про вигоди його вирощування: „Льон вимотає, льон і озолотить”, „Хто посіє льон пожне золото”, „Хороший льон – доходу мільйон”. 
    Коротко про походження слова „льон”. Воно знаходиться у найближчому родичанні з латинським словом „лінія”, що означає „нитка”. У свою чергу „лінія” виникла від „лініум” – „льон”.
    Щоб волокно вийшло на славу, для цього потрібно руки прикласти, попрацювати до поту, вчасно посіяти, вибрати, розіслати. Багатовікова народна мудрість втілена у коротких висловлюваннях, тому і схожі вони з дорогоцінними перлами: „Чим льон довший тим дохід більший”, „Який льон, така і пряжа”, „Яке волокно таке і полотно”, „Мни льон більше, волокна будуть довші”, „Льон народжується тричі: на полі, на лугу і на току”.
    Народний досвід підказав як краще вирощувати льон і по яких попередниках його сіяти. Звідси афористичні поради: „Де конюшина там буде і льон”, „Хто розум має той і льон сіє”. Перевірені на практиці селянські прикмети складають прислів’я: „Зозуля закувала – пора льон сіяти”, „Льон дві неділі цвіте, чотири – дозріває, на сьому – насіння летить”, „Добре горобина цвіте – до врожаю льону”, „Вдасться льон – то шовк, а не вдасться – зубами щолк”.
    Здебільшого лляні тканини виготовляють полотняним переплетенням, під час виробництва застосовують також дрібновізерунчасті, жакардові, саржеві, атласні, складні переплетення.  
    За обробкою лляні тканини можуть бути суровими, вареними, кислованими, напівбілими , білими, гладко фарбованими, пістрявотканими, меланжевими, вибивними.
    За призначенням лляні побутові тканини поділяються на білизняні, платтяно-костюмні, меблево-декоративні та докладні.
    Значним досягнення у лляній галузі є розробка і виготовлення костюмно-платтях тканин з льонововняної пряжі (вареної, біленої та кольорової). Ці тканини користуються великим попитом, оскільки вони м’які, не мнуться, мають приємний гриф, ефектний зовнішній вигляд завдяки різному ступеню забарвлення вовняного й льняного волокон у пряжі.
    Друга кімната – „Розвиток льонарства від сивої давнини і до наших днів”.
    Від року заснування представлені нагороди нашого закладу – дипломи, грамоти, кубки, серветки, рушники, зразки альбоми із зразками тканини льонокомбінату. Зібрано матеріали з пресових повідомлень про навчальний заклад, зокрема останнє, в якому йдеться про перемогу нашої учениці Катерини Касянець у Всеукраїнському конкурсі вишивальниць.
    Проходячи біля стендів зі знімками вглядаємося в обличчя колег, згадуємо імена колишніх учнів. Пізнаємо цехи льонокомбінату, тих, хто був поруч під час виробничої практики. Далі бачимо знімки, що зафіксували культурний відпочинок, спортивні успіхи, фестивалі та конкурси.
    А як зворушливо сприймаються картини проводів випускників з училища до робітничих цехів. Скільки ніжності і тепла в руках та погляді Марії Олександрівни Ковальчук, яка пов’язує, як материнське благословення, робітничу хустинку своїй вихованці. Далі бачимо зразки тканини виготовлені руками наших випускників, адже майже всі працівники навчалися у нашому навчальному закладі. Може й старомодні нині, але такі рідні полотняні плаття та жакети, пошиті з наших тканин.
    Робота музею тісно пов’язана з навчально-виховним процесом у ліцеї. Майже усі викладачі та майстри виробничого навчання використовують його для проведення занять. Добрим посібником стає діорама „Поліське село”, яка дає широку панораму тогочасного життя селян Волині, розкриває флору і фауну предковічних лісів, можливості розвитку ремесел і фольклору.
    У цій кімнаті розміщені: стенди, фотографії які відтворюють початок і процес будівництва найбільшого в Європі текстильного велетня - Рівненського льонокомбінату. Тут і копія наказу про створення нашої альма-матер, багаточисельні нагороди, фото відомих випускників (Барабаш Олени Михайлівни, Сущик Надії Іванівни, Гергелюк Домни Калениківни, Кукли Євгенії Степанівни) нагороджених орденами та медалями, наставника молодої зміни, Героя Соціалістичної Праці Бондаревої Мілентини Станіславівни, Перехідний кубок ім. Любові Кондратьєвої, експонати, які дають нам уяву розвитку текстилю до наших днів (зразки сучасних лляних тканин) вирізки з газет „Про нас пишуть”.
    Тут можна ознайомитись із здобутками навчального закладу з моменту його заснування.
    Зміст виховання учнів у нашому ліцеї визначається як система знань про свій народ, особливості побуту і трудової діяльності. Адже всі ми знаємо „без минулого – нема майбутнього” і саме з цією метою був створений у нашому навчальному закладі музей льону, який віддзеркалює народний епос, українське мистецтво, прадавні ремесла, окремі з яких, з розвитком цивілізації стали текстильними професіями наших співвітчизників.